|
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК
УКРАЇНИ
від 04.03.98 р. N 13-135/413-1626
Обласним, по м. Києву та
Київській області, Кримському
республіканському управлінням
Національного банку України,
Комерційним банкам,
Асоціації комерційних банків,
Оперу НБУ,
Головному Управлінню
Національного банку України,
Центральній розрахунковій
палаті
У зв'язку з численними запитами стосовно виплат за використання авторських та суміжних прав доводимо до відома комерційних банків роз'яснення з цього питання Державного агентства України з авторських та суміжних прав, викладене ним у листі від 12.12.97 р. за N 6906. Дане роз'яснення стосується виключно випадків імпорту авторських прав.
Використання творів зарубіжних авторів в Україні регулюється нормами Закону України "Про авторське право та суміжні права". Основне - забезпечити майнові та немайнові інтереси автора. Для дотримання законності повинна укладатися відповідна угода між зарубіжним правовласником та вітчизняним користувачем. Ця угода є основним документом для здійснення розрахунків з автором за використання твору.
Предметом використання можуть бути всі види творів науки, літератури, мистецтва. Причому як з метою видання (книги, журнали, збірники, комп'ютерні програми тощо), так і з метою публічного виконання у концертах, виставах, на радіо і телебаченні, в записах на аудіо та відеоплівках (п'єси, музика симфонічна, камерна, легка, кліпи, навчальні та спортивні програми, комп'ютерні ігри тощо).
Відповідно до форми і мети використання укладаються угоди чи то на видання, чи то на публічне виконання.
В угоді на видання (при імпорті прав) передбачаються сума авансу та строки її переказу правовласникові у певній валюті, а також умови остаточного розрахунку. Остаточний розрахунок може здійснюватись двома способами:
- шляхом оплати за один авторський аркуш. У цьому разі в угоді вказуються обсяг твору в аркушах, ціна аркуша, сума до виплати та строки її проведення;
- шляхом виплати роялті, тобто шляхом відрахувань від продажу. У цьому разі в угоді вказуються процент відрахувань, періодичність їх проведення (1-2 рази на рік) та термін проведення відрахувань. Правовласникові разом з черговою сумою роялті надсилається звіт про кількість проданих примірників, ціну одного примірника, виручену суму та суму, нараховану правовласникові (згідно з угодою).
Ніякі інші документи на видання твору не підписуються.
Щодо угоди на публічне виконання, то вона укладається між зарубіжним правовласником (юридичною чи фізичною особою) чи уповноваженим збирати авторський гонорар товариством і вітчизняною організацією, уповноваженою здійснювати колективне управління авторськими правами (угода про взаємне представництво інтересів). В угоді вказується періодичність виплат (1-4 рази на рік). Правовласникові надсилається відомість про те, кому і яка сума нарахована.
Національний банк України також повідомляє, що на угоди щодо придбання прав на використання творів у осіб, яким належать авторські або суміжні права, розповсюджуються вимоги статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Перший заступник
Голови Правління
В. С. Стельмах
| Back |
ДЕРЖАВНЕ ПАТЕНТНЕ
ВІДОМСТВО УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 09.04.99 р. N
24-25/810
Згідно з Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.93 р. N 3687-XII ви маєте право на отримання патенту України на винахід, якщо він відповідає умовам патентоспроможності, є новим, промислово приватним і має винахідницький рівень.
Для отримання патенту України на винахід потрібно скласти і подати заявку до Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) (254119, м. Київ-119, вул. Сім'ї Хохлових, 15), який приймає до розгляду заявки, проводить їх експертизу та виносить рішення щодо них. Заявка повинна бути складена з дотриманням вимог "Правил складання та подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель" від 27.12.99 р. N 318/528, розроблених відповідно до зазначеного закону (опубл. в газетах "Інновація" N 10-13/1995 р., "Закон і бізнес" від 15.02.95 р., офіційному бюлетені Держпатенту України "Промислова власність" - 1995 - N 1 та у "Збірнику нормативних актів з питань охорони промислової власності").
Для громадян, що постійно проживають в Україні, та юридичних осіб, що постійно знаходяться в Україні (згідно з "Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав та винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг", затвердженими Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 1994 року N 701 із змінами і доповненнями за станом на 14 серпня 1996 року), встановлені такі збори за одержання та підтримання чинності патенту України на винахід, які сплачуються в національній валюті (гривнях) та визначаються у частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Якщо ви самостійно скласти заявку не можете, радимо звернутись по допомогу до обласної ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України, або передати на підставі договору право власності на винахід будь-якій юридичній або фізичній особі із збереженням вашого авторства. При цьому особа, що придбала право власності на винахід, бере на себе всі витрати, пов'язані з патентуванням винаходу, впровадженням його у виробництво, а також сплачуватиме вам авторську винагороду у розмірі, передбаченому договором.
Пошуком осіб, зацікавлених у придбанні права власності на створений винахід, ви повинні займатись самостійно шляхом прямого спілкування або опублікувати інформацію рекламного характеру в засобах масової інформації.
Радник голови
О. Пилипчук
Надруковано:
"Урядовий кур'єр",
N 90, 18 травня 1999 р.
| Back |
ДЕРЖАВНЕ ПАТЕНТНЕ
ВІДОМСТВО УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 06.03.2000 р. N 1-25/504
Указом Президента України від 13.03.99 р. N 250 "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" було постановлено утворити Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (далі - Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувались. Указом Президента України від 13.08.99 р. N 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.
Протягом 1999 року Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції діючого патентного відомства.
Президент України 15 грудня 1999 року підписав Указ N 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади", де пунктом 4 Указ Президента України від 13.03.99 р. N 250 визнано таким, що втратив чинність.
Згідно з четвертим абзацом пункту 1(а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України - на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі Указами Президента України від 9 лютого 2000 року NN 190, 191, 192, 193, 194, 195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.
Згідно з абзацом другим пункту 3(г) Указу Президента України від 15.12.99 р. N 1573 Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, до завершення реформування їх структури.
На сьогодні Державне патентне відомство України не ліквідоване та згідно з дорученням Кабінету Міністрів України від 17.02.2000 N інд. 28 продовжує виконувати функції центрального органу державної виконавчої влади в сфері охорони промислової власності. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державне патентне відомство України" від 21 липня 1992 р. N 411, якою Держпатент уповноважений здійснювати функції центрального органу державної виконавчої влади в сфері правової охорони промислової власності, є чинною.
Чинним є Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем та знаки для товарів і послуг, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 року N 701 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.95 р. N 196, від 16.01.96 р. N 98, від 14.08.96 р. N 948, від 06.04.98 р. N 445). Таким чином, збори за юридичні дії, що пов'язані з наданням правової охорони об'єктам промислової власності, слід перераховувати на рахунки Держпатенту України.
З огляду на вищезазначене, повідомляємо, що на сьогодні повне найменування, рахунки і адреса Держпатенту залишаються без змін, а саме:
повне найменування: Державне патентне відомство України.
Адреса: 04655, МСП, Київ-53, Львівська площа, 8.
В. о. Голови Держпатенту
Л. Ніколаєнко
Надруковано:
"Урядовий кур'єр",
N 54, 24 березня 2000 р.
| Back |
МИНИСТЕРСТВО
ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ
ГОСУДАРСТВЕННЫЙ
ДЕПАРТАМЕНТ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ
от 04.07.2002 г. N 16-07/2151
На ваше письмо <...> Государственный департамент интеллектуальной собственности Министерства образования и науки Украины сообщает следующее:
1. При приобретении корпоративных лицензий подтверждением лицензионных прав пользователя является именной сертификат. В случае приобретения так называемых "коробочных" (при покупке незначительного количества программного обеспечения (далее - ПО) дает право использовать ПО только на одном компьютере) и ОЕМ-версий (продаются вместе с новым аппаратным обеспечением) продуктов Microsoft законное использование подтверждает полный состав приобретенного с ПО пакета (например, лицензионное соглашение, носители, документация, купон, регистрационная карта, сертификат соответствия), а также чек или инвойс, подтверждающий факт приобретения продукта.
При поставке некоторых продуктов используется электронный формат лицензионного соглашения конечного пользователя - текст соглашения высвечивается на экране при установке продукта. В данном случае рекомендовано распечатать лицензионное соглашение и хранить вместе с остальными компонентами пакета.
Упомянутые документы необходимы не только для подтверждения законного использования ПО в ходе проверки органов контроля, но и для того чтобы в случае необходимости передать права на ПО другому лицу (по условию лицензионного соглашения Microsoft права на ПО передаются вместе со всеми компонентами продукта).
2. Физические лица, в том числе должностные лица юридических лиц, в должностные обязанности которых входит обеспечение исполнения соответствующих требований законодательства, привлекаются к уголовной и административной ответственности за нарушение авторского права на ПО. Видами незаконного использования программного обеспечения, которые могут быть квалифицированы как нарушение авторского права, являются продажа компьютерной техники вместе с незаконно установленным программным обеспечением; тиражирование и распространение экземпляров программного обеспечения на носителях информации без разрешения собственника авторских прав; незаконное распространение программного обеспечения через телекоммуникационные сети (Интернет, электронная почта и т. п.); незаконное использование программного обеспечения пользователем.
Согласно ст. 512 Кодекса Украины об административных правонарушениях незаконное использование компьютерной программы влечет наложение штрафа от 10 до 200 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан с конфискацией незаконно изготовленной продукции и оборудования и материалов, предназначенных для их изготовления.
Уголовную ответственность за незаконное воспроизведение, распространение компьютерных программ, а также другое использование компьютерных программ без разрешения лиц, имеющих авторское право, устанавливает ст. 176 Уголовного кодекса Украины (прилагается).
Кроме того, нарушители авторских прав на ПО привлекаются к уголовной или административной ответственности за незаконную торговую деятельность, нарушение порядка проведения предпринимательской деятельности, нарушение налогового законодательства.
Юридические лица за незаконное использование ПО могут нести имущественную (гражданско-правовую) ответственность в судебном порядке.
Председатель
Н. Паладий
Напечатано:
"Бухгалтер",
N 32, август, 2002 г.
| Back |
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
від 14.01.2002 р. N 01-8/31
Господарські суди
України
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність
Вищий господарський суд України надсилає огляд практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність.
1. Розміщення в мережі Інтернет твору у вигляді, доступному для публічного використання, є його відтворенням та потребує дозволу особи, яка має авторське право.
Редакція газети звернулася до господарського суду з позовом про припинення порушення товариством з обмеженою відповідальністю її майнових прав суб'єкта авторського права шляхом розміщення в мережі Інтернет на сайті відповідача статті, опублікованої в газеті.
Рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що авторський договір, укладений позивачем з автором статті, є недійсним, у зв'язку з чим він не породжує для його сторін прав і обов'язків.
Постановою апеляційної інстанції рішення зі справи залишено без зміни з посиланням на те, що розміщення матеріалу на сайті у мережі Інтернет не є використанням твору, оскільки воно не належить ні до відтворення, ані до публічного показу чи сповіщення твору, у зв'язку з чим не потребує дозволу особи, яка має авторське право.
Не погоджуючись із судовими актами, редакція газети просила їх скасувати та задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що розміщення матеріалу (статті) в мережі Інтернет є його відтворенням у розумінні статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону України від 11.07.2001 N 2627-III, далі - Закон); а протизаконно відтворений відповідачем матеріал є статтею - літературним письмовим твором белетристичного характеру, який підлягає охороні згідно з преамбулою того ж Закону.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України встановив таке.
Підставою для звернення редакції газети з позовом до суду було розміщення товариством на сайті в мережі Інтернет опублікованого у газеті матеріалу, майнові права на який передано редакції газети автором статті на підставі авторського договору.
Згідно з преамбулою Закону ним охороняються особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право.
До майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, віднесено виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (частина перша статті 15 Закону).
Частиною третьою названої статті Закону передбачено, що виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право, на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів.
Водночас зазначено, що цей перелік не є вичерпним.
Статтею 1 Закону визначено, що відтворенням творів є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.
З аналізу цієї норми випливає, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону, у зв'язку з чим на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 Закону.
Вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону, є порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту (пункт "а" статті 50 Закону).
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування судом норм Закону.
2. Використання без дозволу уповноваженої на те особи знака для товарів і послуг іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на його використання, є недобросовісною конкуренцією.
Рішенням територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) до підприємства застосовано штрафні санкції за вчинення дій, що розглядаються як недобросовісна конкуренція, а саме: використання охоронюваного законом знака для товарів і послуг іншого господарюючого суб'єкта без отримання відповідного дозволу, наслідком чого може бути помилкове сприйняття споживачем інформації про виробника товару.
Назване рішення оспорено підприємством до арбітражного суду з посиланням на наявність відмінностей у використаному ним позначенні та охоронюваному знакові для товарів і послуг, що полягають у виконанні цих позначень буквами різних алфавітів.
Розглянувши матеріали справи та викладені у позовній заяві доводи позивача, арбітражний суд задовольнив позовні вимоги з посиланням на відсутність підстав для висновку про можливість змішування господарської діяльності підприємства з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.
Прийняте рішення залишено без зміни наглядовою інстанцією з тих же підстав.
Не погоджуючись з рішенням та постановою зі справи, Комітет просив їх скасувати та відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що використаний позивачем знак подібний до охоронюваного знака іншого суб'єкта господарської діяльності аж до ступеню змішуваності, що може призвести до помилкового уявлення споживачів про походження товару.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, використане підприємством позначення та охоронюваний знак для товарів і послуг тотожні як за вимовою, так і за написанням, що свідчить про значну вірогідність змішування споживачами товарів різних виробників. Посилання позивача на виконання використаного ним словесного позначення буквами латинського алфавіту, на відміну від виконаного кирилицею охоронюваного знака, спростовується матеріалами справи.
У прийнятті оспорюваного рішення Комітетом враховано експертний висновок патентного повіреного, згідно з яким дослідження використаного позивачем та охоронюваного знаків створює загальне зорове і фонетичне враження їх подібності до ступеню змішуваності.
Відповідно до статті 10bis (Недобросовісна конкуренція) Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року1 актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Зокрема, підлягають забороні всі дії, здатні у який би то не було спосіб викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента.
____________
1 Дата набрання чинності для України: 25 грудня 1991 року.
Аналогічні за змістом положення містять статті 1 і 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", згідно з якими використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого знака, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на його використання, є недобросовісною конкуренцією у підприємницькій діяльності.
З огляду на встановлення факту недобросовісної конкуренції Комітетом правомірно застосовано штрафні санкції на підставі частини першої статті 30 названого Закону.
3. У вирішенні питання про момент виникнення у власника свідоцтва на знак для товарів і послуг права забороняти його використання іншими особами необхідно точно з'ясовувати дату подання заявки на знак, оскільки з цією датою пов'язується виникнення прав, які випливають із свідоцтва про право власності на знак.
Арбітражним судом розглянуто позов спільного підприємства (далі - підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) про припинення з дня подання заявки використання знака для товарів і послуг (далі - знак) і з огляду на встановлення факту порушення його виключного права власника свідоцтва на знак задоволено позовні вимоги.
Наглядовою інстанцією рішення зі справи скасовано, а справу направлено на новий розгляд з посиланням на необхідність з'ясування окремих обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Не погоджуючись з висновками суду про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, підприємство оскаржило названу постанову. На думку заявника, одержане ним свідоцтво на знак надає йому право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування наглядовою інстанцією норм законодавства з огляду на таке.
Підставою для подання названого позову стало використання товариством позначення, однорідного зі знаком, власником якого є підприємство.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво на знак для товарів і послуг надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака не визнається порушенням прав власника свідоцтва.
Водночас згідно з пунктом 1 названої статті права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. У прийнятті рішення арбітражним судом не з'ясовано, коли підприємством подано заявку на знак та чи сплачено відповідний збір. До того ж, як вбачається з матеріалів справи, існує розбіжність між датою подання заявки підприємством, зазначеною у свідоцтві на знак, та цією ж датою згідно з повідомленням Науково-дослідного центру патентної експертизи.
З урахуванням викладених обставин суд касаційної інстанції не знайшов підстав для скасування постанови зі справи та залишив її без зміни.
4. Свідоцтво про реєстрацію знака, тотожного або схожого настільки, що його можна сплутати з охоронюваним законом фірмовим найменуванням іншої особи, підлягає визнанню недійсним з огляду на невідповідність такого знака визначеним законом умовам надання правової охорони.
До арбітражного суду звернулося підприємство з позовом до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - Державний департамент) та товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) про визнання недійсним виданого останньому свідоцтва на знак для товарів і послуг з посиланням на те, що неправомірно зареєстрований знак тотожний фірмовому найменуванню підприємства.
За результатами розгляду матеріалів справи суд визнав недійсним оспорюване свідоцтво на знак для товарів і послуг та зобов'язав Державний департамент виключити його з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, а також опублікувати відповідні відомості в офіційному бюлетені Державного департаменту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що зареєстрований знак не відповідає умовам надання правової охорони, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі підпункту "а" пункту 1 статті 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон).
Не погоджуючись з рішенням зі справи і вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема з порушенням порядку визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг, товариство просило його скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильність застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.
Пунктом 1 статті 5 Закону визначено, зокрема, що правова охорона надається знаку, на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Згідно з пунктами 2 і 3 статті 6 Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послуги, а також не можуть бути зареєстровані як знаки ті позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заявки стосовно однорідних товарів і послуг.
Зареєстроване за товариством позначення є основною складовою частиною фірмового найменування підприємства, що вирізняє його з ряду інших виробників однорідної продукції. Згадане позначення використовується підприємством як скорочене найменування для маркування власного товару, а отже використання такого позначення іншою особою може ввести споживачів в оману щодо виробника товару, оскільки асоціюватиметься з товарами певного виду і якості відомого на ринку господарюючого суб'єкта.
З огляду на невідповідність зареєстрованого знака для товарів і послуг умовам надання правової охорони свідоцтво на цей знак правомірно визнано судом недійсним на підставі пункту 1 статті 19 Закону.
5. Необхідною умовою для застосування статті 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", якою передбачено право власника свідоцтва на знак для товарів і послуг вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, є доведення факту порушення його прав особою, до якої подається позов.
Фірма звернулася до арбітражного суду з вимогою про припинення порушення заводом її прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг та відшкодування збитків, заподіяних неправомірним використанням знака.
Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на недоведення позивачем факту порушення відповідачем його виключних прав на знак.
Не погоджуючись з рішенням зі справи і вважаючи його таким, що прийнято за неповно з'ясованих обставин справи, фірма просила його скасувати, а позовні вимоги задовольнити. На підтвердження своїх позовних вимог фірма посилалася на акт контрольної закупки товару та складений на підставі нього експертний висновок Торгово-промислової палати України, якими, на її думку, підтверджується факт неправомірного використання відповідачем чужого знака для товарів і послуг.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про правильне застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.
У акті, на який посилається позивач, відсутні дані про місце проведення контрольних закупок та підпис представника підприємства, де вони проводилися. До того ж у ньому йдеться про використання знаків для товарів і послуг, застосування яких не є предметом спору.
З урахуванням викладеного також не може розглядатися як достатній доказ у справі експертний висновок, заснований на згаданому акті.
З огляду на невиконання позивачем передбаченого частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язку доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, судом обгрунтовано відмовлено у задоволенні цих вимог.
Голова Вищого
господарського суду України
Д. Притика
| Back |